472 – 47

 

„47”

Wytam! Moje imia Jan – Yvan, nazwysko

Dziamba. Otec Stefan, Maty moja to Kuzemczak

Maria. Bratiw dwoch, jedna sestra – Anna

Diwczyna, Dityna – syn – 15cet rokiw, Adrian.

36sty rik w lystopadi w kalendariach

zastupyt nastupnyj – tyrwat lot Ikaria.

Szto raz blyże soncia i chocki uż ne wariat

takij jak kolysy to iszczy mi sia zdariat

prypalyty kryła jak pidrywam sia kus wyże.

Hladam toho czohosy w sobi – znam, że jem blyże

z każdym nowym dniom dowiduju sia heł wece

i zas mojom hrom, zakla czas wtecze zas, zas Tobi prypomnu

o tym o czym Ty ne spomnut Twoi uczyteli

36 rokiw – rusynskij Machiavelli

Ya’an – Promin Soncia – Oboroncia Cytadeli

Ne znasz o szto chodyt? – Ne szkodyt. – Wertaj na berih!

Zas otweram dweri pozamykany micno

Rokamy pylnuwaly, dbaly o to, sztoby nychto

nykoly heł ne wchodył. besiduwaly: ne wilno!

Zabyjaly, morduwaly, fałszuwaly sylno

istoryju i pamiat – tak im było pylno.

Dumaly, że postawlat tablyczku: „Zamknute!”

i bude załatwlene. Dumaly, że lude,

kotrym sia zabere wszytko to szto majut

i rozżene po obczym kraju samy wyzdychajut.

Hiwno skurwisynu! Smotr: Rusyny wertajut!

Odrastajut jak derewa, majut sylnijszy korinia

jak dumała jedna z druhom hiena, czerwena swynia!

Uż znasz chto heł nawyjat, zaraz poznasz o szto chodyt

Imeno mam po Didi – byly tak samo mołody,

jak raz w moim wici, 36, piatka dity

Koneczna to seło de wrodyly sia i żyty

maly nadiju do kincia jak ich Otec, Dido

i jak Didy Didiw Witcia. Wojna była bidom

i dumaly, że uż hirsza ne może nyjak pryty.

Jak barz sia pomylyly – pryszło im zaraz wzryty.

Na wesnu 47 Rusy daly sia zaskoczyty,

ocyganyty, zwiazaty – ne było jak wcikaty…

Budeme pamiataty: z Widcia na syna i na diwku z Maty!

47 rik, 14tcetyj czerwec, rano

Do seła woszło wojsko: Lemkowynu wyselano!

Chazarsko-czerwena, pierdolena „włast ludowa”,

na kotru tak tu żdało tylo ludy w tyloch domach,

pokazała swij ryj, dała dwi hodyny.

Stary Teta opysaly Holhofu rodyny.

Tylo szto zapamiataly mołodoj diwczyny

oczy. Po hnes wertat do Nych toto w noczy!

Maly lem 12 rokiw, koly na toto smotrily

Ne dam rady powtoryty, szto lude robyly

Brakuje mi heł syły, a zlist sercia mi kosyt…

Jedny warjuwaly, druhym sywily wołosy.

Lachy sia śmijaly, lude płakaly – hołosy

echo nesło po horach, po dolynach i po lisach

Toto echo budesz czuł – chuju! – iszczy rokiw tysiacz!

Moi lude kryczat! To moi lude kryczat!!

Pobraly tabołky, dity wzialy na ruky

lyszyly pola, chyży za sobom, hroby i duchy.

Stary i mołody, chwory, zdorowy i sylny

W bydlaczych wagonach i w bołoci, jak swyni,

Ciłyma tyżniamy hnany desy pered sebe

Obczyj kraj, obczy lude i neznanyj teren

Jaworzno i łagier – „peresłuchuwania”

Tak pobyly Lachy wtoly moho Dida Wania,

że nykoly uż ne odzyskaly Ony swoich sył

Tiwko rokiw teper mam szto wtoly mał i Win

Nianio moi maly rik, Brata i try Sestry

Tiażko podumaty jak tot krest musily nesty

Maty wmerly im zaraz po pryizdi na zachid

Żyly by kus dołsze pewno jakby ich ne hnaty,

ne ponyżaty, kazaty wcikaty zo swoho

Tysiaczy moich ludy wychnaly’ste! – Dlaczoho??!

Pohnaly ciłyj narid z chyż, jak korowy.

W misce batiw karabyny maly i hołowy

połny propahandy, że hnajut upa bandy,

ukrainskych faszystiw spid SS barwy.

Tak rukamy Lachiw chazarskie NKWD

Chotiło wymazaty Rusiw, wyhnaty ich het

I lem bortak dumat, że chodyło im o zemlu

Zapertyj w horach narid mał tajemnyciu nejednu!

I trymał jednu kroł w sobi od najstarszych czasiw

Welyka Rus, Rusyny – czysta kroł Biłoj Rasy

Zberam to do kupy i analizuju naszy

korinia, istoryju i robyt sia ciekawi:

Szto raz barże’m hordyj, sylnijszyj i prawi

pewnyj, że mame toto sztosy o szto im chodyło

i chodyt im dali – Jak dla nia tyrwat wojna

Sławian i Chazariw – Tota wojna tyrwat dali!

Smotr na naszu Rus jak Kryżaky, Chazary,

Monhoły ju żrut i szarpiat z każdoj storony

Stworyly „ukraińciw” – lude zabyly chto ony!

My to autochtony z Karpat – zminiat sia warta

Bez kraju tysiacz rokiw a stoime jak Sparta!

i boronyme swoho – hołowa do hory Brat!

ne ma nyjakoho druhoho naroda jak

My!

472-YA’AN-10/10/2015-Edinburgh

„Kawalczyk dedykuwanyj pamiaty moho Dida Jana Dziamby (28/01/1910-14/07/1965). Wicznaja Pamiat!”

47

Витам! Моє імя Ян – Іван, назвиско Дзямба. Отец Штефан, мати моя, то Куземчак

Марія. Братрів двох, єдна сестра – Анна.

Дівчына, дітина – сын – пятнадцет років, Адриян.

36-тий рік в листопаді в календарях заступит наступний – тырват льот Ікаря.

Штораз ближе сонця і хоцкі уж не вар(и)ят, такій як колиси, то іщы мі ся здарят припалити крыла, як підрывам ся кус выже.

Глядам того чогоси в собі – знам, же єм ближе,

з каждым новым дньом довідую ся гев веце

і зас мойом гром, закля час втече зас, зас Тобі припомну о тым, о чым Ти не спомнут твоі учытелі.

36 років – русиньскій Макявеллі

Я’ан –Промін Сонця – Оборонця Цитаделі.

Не знаш о што ходит? – Не шкодит. – Вертай на беріг!

Зас отверам двері позамыканы (позапераны) міцно.

Роками пильнували, дбали о то, штобы нихто николи гев не входил. Бесідували: Не вільно!

Забияли, мордували, фалшували сильно історию і памят – так ім было пильно.

Думали, же поставлят табличку: Замкнуте (Заперте)! і буде залатвлене. Думали, же люде, котрым ся забере вшытко то што мают і розжене по обчым (чужым) краю самы выздыхают.

Гівно скурвісыну! Смотр: Русины ветают!

Одрастают як дерева, мают сильнійшы коріня, як думала єдна з другом гієна, червена свиня!

Уж знаш хто гев навият, зараз познаш о што ходит.

Імено мам по Діді – были так само молоды,

як раз в моім віці, 36, пятка діти.

Конечна, то село де вродили ся і жыти мали надію до кінця, як іх Отец, Дідо і як Діды Дідів Вітця. Война была бідом і думали, же уж гірша не може нияк прити.

Як барз ся помилили – пришло ім зараз взрити.

На весну 47 Русы дали ся заскочыти, оциґанити, звязати – не было як втікати…

Будеме памятати: з Ві

тця на Сына і на Дівку з Мати!

47 рік, 14 червец, рано.

До села вошло войско: Лемковину выселяно!

Хазарско-червена, пєрдолена власт людова (народна власт),

на котру так гев ждало тильо люди в тильох домах, показала свій рый, дала дві годины.

Стары тета описали Гольгофу родины.

Тильо што запамятали молодой дівчыны очы. По гнес вертат до Них тото в ночи!

Мали лем 12 років, коли на тото смотрили. Не дам рады повторити, што люде робили. Бракує мі гев силы, а зліст серце мі косит.

Єдны вариювали, другым сивіли волосы.

Ляхы ся сміяли, люде плакали – голосы ехо несло по горах, по долинах і по лісах.

Тото ехо будеш чул – хую! – іщы років тысяч!

То моі люде кричат! Моі люде кричат!

Побрали тоболкы, діти взяли на рукы.

Лишыли поля, хыжы за собом, гробы і духы.

Стары і молоды, хворы, здоровы і сильны.

В быдлячых ваґонах і в болоті, як свині. Цілыма тыжнями гнаны деси пред себе.

Обчий край, обчы люде і незнаний терен.

Явожно і лаґєр – „переслухуваня”.

Так побили Ляхы втовды мого діда Ваня, же николи уж не одзискали Они своіх сил.

Тівко років тепер мам, што втовды мал і Він.

Няньо моі мали рік, Брата і три Сестры.

Тяжко подумати, як тот крест мусіли нести.

Мати вмерли ім зараз по приізді на захід.

Жыли бы кус долше певно, як бы іх не гнати, не понижати і казати втікати зо свого.

Тысячы моіх люди выгнали сте! –

Длячого?(Чом?)

Погнали цілий нарід з хыж, як коровы.

В місце батів карабины мали і головы полны пропаганды, же гнают УПА банды,

украіньскых фашыстів спід СС барвы.

Так руками Ляхів хазарскє НКВД хотіло вымазати Русів, выгнати гет.

І лем бортак думат, же ходило ім о землю.

Запертий в Горах нарід мал таємницю неєдну!

І тримал єдну кров в собі од найстаршых часів.

Велика Русь, Русины – чыста кров Білой Расы.

Зберам то до купы і аналізую нашы коріня, історию і робит ся цєкаві:

Штораз барже-м гордий, сильнійший і праві певний, же маме тото штоси о што ім ходило

і ходит ім далі – як для ня тырват война Славян і Хазарів – тота война тырват далі!

Смотр на нашу Русь, як Крижакы, Хазары, Монголы ю жрут і шарпут з каждой стороны.

Створили „Украінців” – люде забыли хто они!

Мы то автохтоны з Карпат – змінят ся варта, без краю (державы) тысяч років, а стоіме як Спарта! І борониме свого – голова до горы Брат! Неє ниякого другого народа як Мы!

Кавальчык дедикуваний памяти мого Діда Йоана Ваня Дзямбы (28/01/1910-14/07/1965). Вічная Памят!”

 

Ya’an (MYSP)
txt 472
Edinburgh 10/10/2015
Jazykowa korekta: Olena Duć

Reklamy