Ватра

Сонце іщы світит, але уж остатком силы.

Кінчыт ся тот ден, тяжкій ден, хоцкі милий

Щестливы, хоц змучены люде вертают з поля:

штоден тото само, так само жыє ся в Горах,

в нашых Горах! Од вік віків, землю гев орал,

сіял, зберал, чловек вмерал, родил ся і ховал діти.

Вчыл іх того, чого сам ся дал раду навчыти.

Од Діда – Прадіда милувати ся, любити, знати

хто з кым ма іти. Шанувати Родичів.

Памятати Антенатів і славити Іх і Богів,

котры дают гев прежыти, охороняют, боронят,

до котрых вертаюр в Святых Огнях палены

дары і офіры. Близкы, што померли были,

тепер з нима сідят, щестливо в Святій Навіі

кінчыт ся уж ден в Явіі: грают ансамблі,

танцуют, през ватру перескакуют, святуют

і веселят ся, хоцкі чуют, же на штоси зберат ся.

Штоси іде – звіздам призерают ся. Стары люде

чуют зло і до Богів молят ся. Пробуют

згаднути што і коли выдарит ся. Здарит ся,

же тот або тамтот принесе ту якісы вісти:

яко бы за гором, за ріком, даде за морьом,

люде ся мордуют, не шануют – як звірята.

Палят Святы Лісы, єдны другых як быдлята

закувают в дыбы, вішают н кривых гаках,

забияют тысячами, мечами, топлят і палят

цілы села на раз! Што нибы мают Царя, што то каже і позвалят ім робити тото інчым!

За тото Го хвалят, славят і фрас знат што іщы!

Там деси, далеко ген, де пісок, пустыня.

Там ся вродил Цар, котрий іде і забият

вшыткых люди, котрым шыя не нагне,

а саква не розтягне. Його зовут Ягве. Жыды ся до него молят, ждут Месиi

Подібно ім го зослал – они го забили, прибили до крижа (креста), поділили ся і тепер інчы лічат (рахуют) грошы,

другы кричат штоси о Римскій Імпериі…

Той желізной змиі, што нині (тепер) хотіла войти…

Не выграла войны! Діды погнали ю сильно!

Спалили тот Рым, розшмарили як по поли гівно.

Тримали іх штывно і коротко за рый

Вандалі і Ґоты, Ляхы, Хорваты, Русы!

Так мияли рокы, Хазары не мали сил.

На Східній і Західній поділили старий Рим!

Выдумали спосіб, як розбити вільных Славян:

зголили пейсы, мамят – Ватикан, Візантия, на скрижуваных кыях іде нова, „ліпша” віра!

„Щыра”, „милуюча барз” – так барз, же всядиль де лем ідут роздают смерт і біду, ламлят, палят і стинают. Самы мают ся за святых – неє де втікати!

Краты, кайданы і дыбы, мукы, сцюсы, крикы, сызы, підступы

і грошы – лихва! – Так выграли!

Думали што войну, а то лем друга битва!

Змінили назвиска, розсіли ся на стільцях, на тронах, на амбонах, на коронах і перешло тысяч років циґанят і памят нашу крестом пробуют змінити, шмарити нас під ногы тым пейсуватым герштам што тото выдумали.

Русины дост мали силы – тепер тіж мают!

Попамятат Хазар до якого вошол краю!

Нашы мечы остры! Уж нашы рогы грают!

Кров наша горяча – каркы ся не погынают!

Николи! Прениколи! Русь – они памятают!

На нас Свята Вільніст, на них чорты уж чекают!

Чекают!…

Ватра зас ся палит – палит ся Свята Ватра

Вертаме зас назад – мы! – Не нияка Спарта

Хоцкі як іх тристох тримаме ся міцно Карпат!

Од тысячів років кров в нас тота сама – горда!

Жертник розпалил Ватру, люде уж стоят.

То славяньскє сакрум, стоят дітина і вояк

Отец, Мати, Дівка, Сын – стоят – а в небо дым

летит, тот святий дым, летит гет там до звізд!

Несе дары Богам од Поган – ідло і спів.

То тота дорога до Бога: слово і рым

Розпалиме оген – тот оген гріє як хрін,

од вік віків, вік віків, скорше як крыж (крест).

То Дід, Діды, іх духы вертают в ліс.

Чути! Уж чути, што Святом тота ніч.

Люде одпаляют знич, зничы – то Вартівникы.

Зберают ся, співают, як колиси – на што кричыш?

Повідж: што ся боіш? – Тото Твоя традиция!

Твоя земля, на ній стоіш! – тысяч років мият як хвиля пред очыма, затримай ся, стій! Стій!

Одкаль єс ся взял¸ якій єст початок Твій?

Яка кров плыне в жылах, якій язык, якій дух?

Мусиш мати в памяти, же не перший єс ту!

Хоцкі може і остатній, бо такій был плян:

принесли заразу, што до днес трує Славян!

Святий Оген в Святым Лісі припоминат хто єст хто!

Шумит вітер, пісні несе – мы сме діти тых

то вмерали, падали і палили ся на сцюсах!

То іх кров, клехо – КРОВ! – Маш на своіх руках!

Тяжко спати, што? Як полава на піл пукат.

Як Діды вертают, сідают Тобі на грудях!

То іх крик клехо – КРИК! – Чуєш в своіх ухах!

То іх кров маш на своіх руках!

465-Я’АН-14/06/2015- Единбурґ

Sonce iszczy śwityt, ale już ostatkom syły.

Kinczyt sia tot den, tiażkij den, chocki myłyj.

Szczeslywy choc zmuczeny lude wertajut z pola:

sztoden toto samo, tak samo żyje sia w horach,

w naszych horach! Od wik wikiw zemlu heł orał

sijał, zberał, człowek wmerał, rodył sia i chował dity.

Wczył ich toho czoho sam sia dał radu nawczyty

Od Dida – Pradida myłuwaty sia, lubyty, znaty

chto za kym ma ity. Szanuwaty Rodycziw.

Pamiataty Antenatiw i sławyty Ich i Bohiw,

kotry dajut heł preżyty, ochoraniajut, boroniat,

do kotrych wertajut w Światych Ohniach paleny

dary i ofiry. Blyzky szto pomerly byly

teper z nyma sidiat, szczestlywo w Światij Nawii

Kinczyt sia uż den w Jawii: hrajut ansambli,

tańcujut, perez watru pereskakujut, swiatujut

i weselat sia chocki czujut, że na sztosy zberat sia.

Sztosy ide – zwizdam pryzerajut sia. Stary lude

czujut zło i do Bohiw molat sia. Probujut

zhadnuty szto i koly wydaryt sia. Zdaryt sia,

że tot abo tamtot prynese jakysy wisty:

Jako by za horom, za rikom, dade za moriom

lude sia mordujut, ne szanujut – jak zwiriata

palat Światy Lisy, jedny druhych jak bydlata

zakuwajut w dyby, wiszajut na krywych hakach,

zabyjajut tysiaczamy meczamy, toplat i palat

ciły seła na raz! Szto niby majut cara

szto to każe i pozwalat im robyty toto inszym!

Za toto ho chwalat, sławiat i fras znat szto iszczy!

Tam desy daleko hen, de pisok, pustynia.

Tam sia wrodył car, kotryj ide i zabyjat

wszytkych ludy kotrym szyja sia ne nahne,

a sakwa ne rozciahne. Joho zowut „Jahwe”.

Żydy sia do neho molat i żdut mesyi…

Podibno im ho zosłał – ony ho zabyly, prybyly

do kryża, podilyly sia i teper jedny liczat hroszy

druhy kryczat sztosy o Rymskoj imperyi…

Toj żeliznoj żmyi szto nyni chotiła wojty…

Ne wyhrała wojny! Didy pohnaly ju sylno!

Spalyly tot Rym, rozszmaryly jak po poly hiwno!

Trymaly ich sztywno, korotko za ryj!

Wandali i Goty, Lachy, Horwaty, Rusy!

Tak myjaly roky, Chazary ne maly sył.

Na Schidnij – Zachidnij podilyly staryj Rym!

Wydumaly sposib jak rozbyty wilnych Sławian:

zholyly pejsy, mamiat – Watykan, Bizantyja,

na skryżuwanych kyjach ide „nowa, lipsza wira”!

„szczyra”, „myłujucza barz” – tak barz, że wsiadyl de

lem idut rozdajut smert i bidu, łamiat, palat

i stynajut. Samy majut sia za światych – neje de

wtikaty! – Kraty, kajdany i dyby, muky, stiusy, kryky,

syzy, pidstupy i hroszy – lychwa! – Tak wyhraly!

Dumaly szto wojnu, a to lem nastupna bytwa!

Zminyly nazwyska, rozsily sia na stilciach,

na tronach, na ambonach, na koronach i pereszło

tysiacz rokiw cyganiat i pamiat naszu krestom

probujut zminyty, szmaryty nas pid nohy

tym pejsuwatym hersztam szto toto wydumaly.

Rusyny dos maly syły – teper tiż majut!

Popamiatat Chazar do jakoho woszoł kraju!

Naszy meczy ostry! Uż naszy rohy hrajut!

Kroł nasza horiacza – Karky sia ne pohynajut!

Nykoly! Prenykoly! Rus – ony pamiatajut!

Na nas Świata Wilnist, na nych czorty uż czekajut!

Czekajut!…

Vatra zas sia palyt – palyt sia Swiata Vatra

Wertame zas nazad – my! – ne nyjaka Sparta

Chocki jak ich trystoch trymame sia micno Karpat!

Od tysiacziw rokiw kroł tota sama: Harda!

Żertnyk rozpalył Vatru, lude uż stojat.

To Sławianskie sakrum, stojat dityna i wojak,

Otec, Maty, Diwka, Syn – stojat – a w nebo dym

letyt, tot światyj dym, letyt het tam do zwizd!

Nese dary Boham od Pohan – idło i śpiw

To tota doroha do Boha: słowo i rym

Rozpalyme ohen – tot ohen hrije jak chryn

od wik wikiw, wik wikiw skorsze jak kryż

To Did, Didy, ich duchy wertajut w lis

Czuty! Uż czuty szto Swiatom tota nicz

Lude odpalajut znycz, znyczy – to Watriwnyky

Zberajut sia, śpiwajut jak kolysy – na szto kryczysz?

Powidz: szto sia boisz? – Toto Twoja tradycyja!

Twoja zemla, na nij stoisz! – Tysiacz rokiw myjat

jak chwyla pered oczyma, zatrymaj sia stij – Stij!

Odkal jes sia wział, jakyj jest poczatok Twij?

Jaka kroł płyne w żyłach, jakij jazyk, jakij duch?

Musysz maty w pamiaty, że’s ne perszyj jes tu!

Chocki może i ostatnij bo takij był plian:

prynesly zarazu szto do dnes truje Slawian!

Światyj Ohen w Swiatym Lisi prypomynat chto jest chto!

Szumyt witer, piśni nese – my’sme dity tych szto

wmeraly, padaly i palyly sia na stiusach!

To ich kroł, klecho, – KROŁ! – masz na swoich rukach!

Tiażko spaty, szto? Jak poława na pił pukat

Jak Didy wertajut, sidajut Tobi na hrudiach!

To ich kryk, klecho, – KRYK! – czujesz w swoich uchach!

To ich kroł masz na swoich rukach!

465-YA’AN-14/06/2015-Edinburgh